24 Березня, 2021 
dnz3_sumy_ua 
Заклад освіти не надає додаткові освітні послуги.
Взаємозв’язок фізичного та психічного розвитку дитини
Доведено, що фізичний розвиток дітей тісно пов’язаний з психічним. Завдяки рухам дитячий організм пристосовується до складних вимог життя, при цьому рухи стають цілеспрямованіши
Велике значення має зоровий аналізатор. Зір допомагає встановити момент початку руху: дитина бачить сигнал дорослого або виконання руху ним чи іншою дитиною. За допомогою зорового аналізатора сприймаються різні компоненти руху: його шлях, напрями і т.д. Зір полегшує рівновагу: порівнюючи розташування орієнтиру, дитина вносить поправки в положення свого тіла.
Органи слуху теж мають відповідальне завдання – бути опорою і посередником в організації мовного спілкування між дитиною і дорослим. За допомогою слуху дитина сприймає відомості про рух, вимоги до його виконання. Дитина також уловлює зміни сили голосу керівника, його емоційне забарвлення, музичний супровід. Через слух сприймаються звукові сигнали (удари в бубен, оплески, тощо), якими регулюють початок, закінчення, темп руху. На виконання рухів впливає діяльність вестибулярного апарата, який сигналізує про положення тіла у просторі.
Подібно до зору, слуху, м’язи – не тільки виконавчий, а й чутливий орган. У м’язах, сухожиллях є спеціальні нервові закінчення, через які подаються сигнали в центральну нервову систему про різний ступінь скорочення або розтягування м’язів і зв’язок.
У процесі оволодіння рухами аналізатори взаємодіють по-різному. Так, у ранньому віці в процесі сприймання рухів спостерігається спільна дія зорового аналізатора з кінестетичним (руховим). З розвитком дитини починає переважати кінестетичний контроль, а роль зорового зменшується проте зовсім не зникає. У дошкільному періоді дитинства зміни у взаємодії аналізаторів спостерігають і на різних етапах оволодіння кожним рухом. Звичайно, виконання руху забезпечується діяльністю кількох аналізаторів. Вони утворюють комплексний аналізатор руху.
Рух є продуктом всієї діяльності кори головного мозку.
Організм сприймає відомості про стан чи зміну в навколишньому середовищі і на основі цих відомостей формується його біологічно-доціл
Сприйняття – це відображення в корі головного мозку предметів і явищ, що діють на аналізатори людини. І важливою складовою частиною діяльності сприйняття є рухи – рухи ока, що розглядає предмет, рухи руки, що маніпулює з предметом, тощо. Характерно, що сприйняття залежить не тільки від предмета, що сприймається, а й від особливостей людини, яка сприймає, станом її особистості. Так, у стані емоційного піднесення, радісного переживання в дитини сприйняття загострене. Прикрість «застеляє» очі і вуха дитини – вона нічого не бачить і не чує.
Все, що ми знаємо, вміємо є наслідком здатності мозку запам’ятовувати: зберігати в пам’яті образи, думки, почуття, рухи. Пам’ять має вибірковий характер – все, що пов’язане з життєвими інтересами – запам’ятовується краще, все те, що викликає яскраву емоційну реакцію (позитивну або негативну) – залишає глибокий слід у свідомості і запам’ятовується надовго.
Всім іншим видам пам’яті генетично передує рухова пам’ять. Вона проявляється вже на першому місяці життя дитини. Починаючи із засвоєння найпростіших рухів далі запам’ятовування і відтворення рухів прогресивно розширюється. Однак запам’ятовування і відтворення рухів та систем, і на цій основі вироблення і формування рухових навичок і звичок у кожної дитини відбувається по різному і залежить від вроджених, набутих фізичних особливостей організму, ступеня правильної виучки, вправ і тренувань. Ознакою доброї рухової пам’яті є фізична спритність, вправність в трудових операціях і інших видах практичної діяльності. На різних вікових етапах якісні особливості рухової пам’яті неоднорідні. З часом рухова пам’ять набуває свідомого характеру і пов’язується з іншими видами пам’яті (емоційною, образною, зорово-слуховою, словесно-логічно
Мислення – це процес пізнання загальних суттєвих властивостей предметів та явищ, зв’язків і відношень, що існують між ними. В його основі лежать тимчасові нервові зв’язки двох видів: першосигнальні та другосигнальні. Першосигнальні безпосередньо пов’язані з нашими відчуттями, сприйняттями і уявленнями про навколишній світ, другосигнальні утворюються в корі головного мозку. За допомогою слів і відображають суттєві відношення. Мислення є результат процесу розвитку дитини, розвитку її пізнавальної діяльності. Стадія предметного мислення – це первісне мислення дитини безпосередньо пов’язане з маніпулюванням предметами, діями з ними. Завдяки опануванню мови дитина поступово переходить на більш високий ступінь відображення дійсності – ступінь мовного мислення.
Центральним психологічним новоутворенням дошкільного періоду є уява. Формується вона в усіх специфічних дитячих видах діяльності, особливо нерозривна з дитячою грою, живиться образами, відчуттями, переживаннями, які дитина отримує спілкуючись. Механізм уяви розкриває можливість самовираження ( яке здійснюється посередництвом рухів), живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Велике значення для розвитку уяви має зоровий досвід. Проявляється уява в наслідуванні, предметно-ігрові
Існує глибокий зв’язок і рухової діяльності з емоційно-вольово
Формування починається з опанування дитиною довільних рухів та маніпуляцій з іграшками та іншими предметами, які пов’язані з подоланнями утруднення або не становлять безпосереднього інтересу, але диктуються необхідністю. Тобто починає формуватися тоді, коли дитині вперше доводиться робити те, чого не хочеться, а те, що треба. У дошкільників воля розвивається під час найпростіших трудових доручень, коли вони роблять щось для себе, для інших, долаючи певні перешкоди, а також в колективних іграх, коли доводиться підкорятися колективу, правилам гри , стримувати безпосереднє пробудження до ігрової дії. Вирішальне значення у вихованні волі має керівництво дорослих, їх особистий приклад. Немала роль у вихованні волі належить фізкультурі, спорту і правильному режимові – вони зміцнюють організм, навчають керувати своїм тілом, рухам, поведінкою.
У дошкільному віці зв’язок між фізичним і психічним розвитком тісніший і міцніший, ніж у подальші періоди життя. Саме під час виконання рухових дій найбільш яскраво виявляється єдність фізичної і психічної діяльності дитини. Вправи зміцнюють дитину не тільки фізично, а й збагачують її досвід, є джерелами різноманітних відчуттів.
Узагальнені результати анкетування батьків щодо організації харчування
Узагальнені результати анкетування батьків
щодо організації харчування у Сумському ДНЗ №3 «Калинка»
Протягом 23-24 лютого 2021 року адміністрацією дошкільного закладу вивчалося питання організації дитячого харчування шляхом проведення анкетування. До опитувальника входили питання щодо улюблених та корисних страв, раціонального режиму харчування та збалансованості раціону дітей як вдома, так і в закладі освіти, а також питання щодо думки батьків про якість харчування дітей у закладі та їх рекомендації по його покращенню. Прикро, що лише 65,6 % батьків взяло участь у анкетуванні: опитувальник опрацювали 107 респондентів з 163.
За результатами анкети стало відомо, що денним меню у дошкільному закладі щоденно цікавиться 56% батьків (60 осіб), а 44% (47 осіб) – інколи. Для переважної більшості батьків – 91% (97 родин) – джерелом інформування про денний раціон дітей є щоденне меню, що вивішується біля усіх вхідних дверей у дошкільний заклад; з них же 3 особи (3%) цікавляться, чим харчуватиметься дитина в ДНЗ, з сайту дошкільного закладу. 9% (10 осіб) батьків денне меню дізнається від вихователя.
Анкетування дало зрозуміти, що працівникам закладу більше уваги слід приділити формуванню у батьків поняття організації збалансованого і раціонального харчування: хоч поняття «натуральні норми харчування» знайоме 69 % батьків (74 особи), про денні норми харчування в залежності від віку дитини знають лише 45 % батьків (48 чол.), чули про них – 39% (42 батька), потребують консультації 17 % (16 батьків).
Трьохразовий режим харчування вважають достатнім для забезпечення 75 – 80% добової потреби малят у харчових речовинах та енергії 87 батьків (81,1% опитаних). Натомість, 18 батьків (17%) пропонують запровадити 4-разове харчування в ДНЗ, а 2 мами (1,9%) – навіть 5-разове. Деякі батьки вважають за доцільне ввести перекуси між основними прийомами їжі – 29% (31 особа), хоча більшість – 48% (51 батько) не вбачають користі у таких перекусах. Затруднились відповісти на це запитання 23% батьківського загалу (25 осіб).
Повністю задоволені харчуванням дитини у дошкільному закладі 44 % батьківського загалу (46 осіб), скоріше задоволені, ніж ні – 37% (40 чол.), скоріше незадоволені – 9,1 % (10 батьків), зовсім не задоволені – 0,8 % (1 чол.), важко відповісти 10 особам (9,1 %).
За спостереженнями батьків, із задоволенням у дошкільному закладі харчується 56 % дітей (60 малят), 9% батьків говорять про те, що їхнім дітям (10 осіб) не подобаються страви з меню дитсадка, 35% (37 чол.) батьків не знають відповіді на це запитання.
Майже завжди харчова поведінка дитини визначається харчовими уподобаннями та культурою її батьків. Відмінності у режимі харчування дитини та складі раціону в умовах дошкільного закладу та вдома зумовлюють відмову дітей від певних страв, що готуються в дитсадку. Так, на запитання «Від яких страв, що готуються в ДНЗ, Ваша дитина категорично відмовляється», батьки як відповідь називали: «борщ, капусняк, розсольник, молочні супи, вінегрет, запіканки, страви з риби, овочеві салати, буряк», навіть «картопляне пюре». Дехто з батьків (2 особи) вказали, що дитина в садочку відмовляється від усіх страв, при цьому зазначивши, що «вдома така ж ситуація».
А якщо харчування дітей вдома доповнює раціон дошкільного закладу, то дітям, як показало опитування, подобаються практично всі страви з меню дитсадка, а особливо подобаються такі страви як сирники, ліниві вареники, запіканки, випічка, супи (особливо гороховий суп з сухариками та суп з галушками), каші, молочні супи, м’ясні вироби (котлети, курячий шніцель, печінкові оладки, тефтелі), рибні котлети, картопляне пюре. Деякі діти просять батьків приготувати страви, «як у садочку»: запіканки, сирники, зрази, бурячник, «білий рулетик» (рулет з курячого м’яса), «чорну котлетку» (котлета з гов’ядини), «чарівний суп» (??).
Улюбленими домашніми стравами дітей батьки називали і такі страви, які готують в дошкільному закладі доволі часто (борщ, супи, м’ясні битки, каші гречана та вівсяна, запіканки, млинці), і ті, які готуються зрідка або ж взагалі заборонено в дитячому харчуванні дитсадків (спагетті з сиром, сосиски, картопля смажена, пельмені, піца, окрошка, олів’є, бісквіт зі сметанним кремом).
Відповідаючи на запитання «Які б страви Ви запропонували б додати до дитячого меню в дитсадку?», батьки пропонували фруктове та молочне желе, овочеві запіканки, омлет з овочами, м’ясо по-французьки, солодкі каші зі свіжими фруктами та горіхами, фруктові салати, йогурти, а дехто ввів би в меню «пельмені і шашлички».
Відрадно, що 23 % батьків вказали, що у їхніх дітей немає страв, які вони категорично відмовляються вживати в ДНЗ, а 55% батьків вважають меню дитсадка таким, яке повністю задовольняє смакові уподобання їх дітей.
Неоднозначним виявилося запитання «Чи приділяєте Ви увагу формуванню культурно-гігієнічних навичок у дитини?», на яке 86% батьків (92 чоловіка) дали стверджувальну відповідь, 11% батьків (12 осіб) лише частково формують культурно-гігієнічні навички у своїх доньок та синів, а 3 особи (3%) потребують консультацію з даного питання.
Загалом, оцінюючи харчування в дошкільному закладі, за п’ятибальною шкалою (де 1-найнижчий бал, 5 – найвищий), на 5 балів оцінили організацію харчування 45,8% батьків (49 осіб), на 4 бали – 47,7 % (51 особа), на 3 бали – 4,7 % (5 батьків), на 2 бали – 1, 8% (2 батька).
Серед пропозицій щодо поліпшення якості харчування дітей у дошкільному навчальному закладі були наступні:
- збільшити об’єм порцій,
- збільшити в раціоні дітей свіжі овочі та фрукти, страв з ними;
- ввести в раціон сухофрукти та горіхи;
- збільшити вживання кисломолочних продуктів, зокрема кефіру, ряжанки, йогуртів;
- використовувати при складанні меню страви, розроблені Євгеном Клопотенком для шкільного харчування;
- більше «легкої ранішньої їжі», і в той же час «більше їжі після сну, бо треба йти на гурток».
Отже, результати опитування не лише вказали шляхи покращення харчування дітей в дошкільному закладі, а й виявили «пробіли» у роботі дошкільного закладу з батьками з питань особливостей організації збалансованого і раціонального харчування дитини взагалі, і в закладі дошкільної освіти зокрема.
Роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку
Система родинно – сімейного виховання надзвичайно важлива у житті кожної людини. Саме тому Генеральна Асамблея ООН встановила Міжнародний день сім’ї, родини, який відзначається щороку 15 травня в усіх країнах світу.
Здавна триває дискусія, що є важливішим у становленні особистості: сім’я чи суспільне виховання (дитячий садок, школа, інші освітні установи).
Так видатний педагог Я. А. Коменський схилявся на користь сім’ї і називав материнською школою ту послідовність і суму знань, яких набуває дитина з рук і вуст матері, уроки матері без перерви в розкладі і без вихідних і канікул. Погоджувався з ним Г. Песталоцці: «Сім’я є істиним органом виховання”.
Інший погляд на сім’ю мав Роберт Оуен. Він розглядав сім’ю як перешкоду на шляху формування нової людини.
Відомий психолог О.М.Леонтьєв виділив обсяг близьких дитині людей, до виховних впливів яких вона чутлива. Виявляється. Що дитина в перші роки не сприймає зауважень, умовлянь, порад «чужої тьоті» (вихователя, сусідки, перехожої…), для неї саме авторитетне – «Так мама сказала», «Так звелів тато».
На важливість родинного виховання вказували відомі діячі Г. Сковорода, С. Русова, Т. Шевченко, П. Куліш, Б. Грінченко, І. Франко, О. Духнович, Л. Українка, Т. Лубенець, Г. Ващенко.
Сучасна наука також оперує даними про важливість сімейного виховання для повноцінного розвитку особистості дитини, оскільки його сила і вплив не порівнюються з жодним, навіть з дуже кваліфікованим вихованням у дитячому садку чи школі. Психологічні та соціально-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що сім’я посідає дуже важливе місце серед факторів та соціальних груп, які впливають на формування особистості.
Саме сім’я може забезпечити дитині емоційний захист, відчуття важливості та суттєвості свого існування, щирої зацікавленості в ній.
Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Глибокий, постійний контакт з дитиною – необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти.
Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Наслідуючи близьких, дорогих людей, застосовуючи їх «уроки філософії», дитина оволодіває формами поведінки, способами спілкування і взаємодії з навколишніми людьми.
Повноцінне здійснення завдань розвитку, навчання і виховання дошкільників значною мірою визначається налагодженням взаємодії дітей і дорослих: „педагоги – діти – батьки”. Педагогам і членам родин вихованців слід усвідомити, що і діти, і вони є повноправними учасниками педагогічного процесу, та взаємодіяти на засадах діалогу, довіри, партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії.
Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.
Вплив стресу на організм дитини. Чим можуть допомогти батьки і коли варто звернутися до лікаря.
Стрес – це реакція організму на подразнення, де подразником є ситуація. Більшість дітей сьогодні перебуває під впливом стресу, оскільки посилюється психічна діяльність дитини у зв’язку з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації (інформаційний стрес). Виникає перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників (емоційний стрес).
У невеликих кількостях стрес може бути «позитивним». Але надмірний стрес – «токсичний» і може вплинути на поведінку дитини, її працездатність, здоров’я, взаємини з оточенням і в родині.
Причини стресу у дитини:
- патологічні спадкові фактори;
- особливості особистості;
- вік (юнацький, пізній);
- особливі періоди життя;
- тяжкі «удари долі» (смерть чи розлучення);
- негативні потрясіння;
- стихійні лиха;
- нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням;
- низький рівень чи відсутність соціальної підтримки;
- фізичні та емоційні перенапруження під час навчання;
- великі зміни в сім’ї (розлучення, переїзд або навіть народження нового члена сім’ї);
- надмірно щільний графік (навчання, зайняття спортом, відвідування гуртків тощо) і невеликій перепочинку між різними видами зайнятості.
- психологічний тиск на самого себе (людина-«приклад» у всьому і боязнь робити помилки);
- шкільний стрес (страх покарання та отримання незадовільної оцінки, нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час навчальних занять);
Дослідження показують, що негативний вплив стресу є більш глибоким на дітей, які молодші 10 років. За даними Американської психологічної асоціації, близько 20% дітей повідомляють про те, що вони відчувають сильну тривогу і напруження, але на жаль, тільки 3% батьків можуть оцінити наявність стресу у своєї дитини.
Діти по-різному реагують на стрес залежно від індивідуальних якостей і навичок управління собою. Школярі молодших класів не зможуть повною мірою пояснити свої почуття, в той час як дорослі діти можуть точно сказати, що їх турбує і чому (хоча важливим фактором залишається те, що вони зазвичай не будуть ділитися цією інформацією з батьками).
У дітей стрес може проявлятися через зміни в поведінці. Загальні зміни можуть включати дратівливість або примхливість, плач, пітливість долонь, втечі, агресивні або захисні сплески, погойдування, відмова від діяльності, яка раніше приносила їм задоволення, постійний вираз занепокоєння, скарги на школу більше ніж зазвичай, демонстрація несподіваних переляканих реакцій, занадто велика або занадто мала прихильність до батьків або вчителя, нервово-рухова поведінка (наприклад, закручування або розтягнення волосся, жування і смоктання, кусання шкіри та нігтів).
Оскільки діти часто не знайомі зі словом «стрес» і його значенням, вони можуть висловлювати почуття стресу за допомогою інших слів. Діти і підлітки також можуть виражати почуття стресу, кажучи негативні речі про себе, про інших або про навколишній світ (наприклад, «я нікому не подобаюся», «я тупий», «немає нічого веселого»). Для батьків важливо вислухати ці слова і заяви і спробувати з’ясувати, чому ваша дитина або підліток говорить їх, і визначити джерело стресу.
Хоча для підлітків проводити більше часу з однолітками і довіряти їм – це нормальна частина дорослішання, проте відсторонення від батьків, відмова від давніх дружніх відносин і з новими однолітками або надмірна ворожість по відношенню до членів сім’ї, може вказувати на те, що підліток відчуває значний стрес. Хоча негативна поведінка не завжди пов’язана з надмірним стресом, але негативні зміни в поведінці майже завжди є чіткою ознакою того, що щось не так і тому дорослі мають звернути на це увагу.
Як ви можете допомогти своїм дітям впоратися зі стресом
Поговоріть зі своїми дітьми
Перший крок до допомогти своїм дітям – це зрозуміти, що їх турбує, і підтримати їх. Таким чином, ви можете боротися зі стресом у джерела його витоку.
Грайте зі своїми дітьми
У наші дні діти проводять все менше часу за грою. Брак фізичних вправ призводить до більш високого рівня ожиріння й інших станів здоров’я, впливає на когнітивні здібності, увагу, навички вирішення проблем і загальну успішність.
Фізичні вправи на свіжому повітрі природним чином знімають стрес, випускаючи гормони гарного самопочуття, названі ендорфінами. Діти, які більше тренуються, як правило, їдять краще, більш продуктивні.
Запишіть своїх дітей на уроки музики
Музика має сильний зв’язок з нашими емоціями. Відтворення і створення музики діє як ліки, які можуть допомогти знизити кров’яний тиск і зменшити частоту серцевих скорочень, щоб зменшити стрес, депресію і занепокоєння.
Заняття музикою з юних років вчать дітей, як слухати певні звуки, які можуть допомогти їм з промовою, мовою і читанням. Таким чином, запис ваших дітей на уроки музики не просто хороша ідея для зняття стресу, це також сприяє всебічному розвитку.
Заохочуйте сон
У наші дні дедалі менше дітей висипаються. Частково ця тенденція пов’язана зі збільшенням екранного часу. 40% дітей мають телевізор або iPad в своїй спальні, а 57% не мають регулярного сну. Це призводить до того, що 60% дітей недосипають. Дослідження показують, що це може дуже вплинути на збільшення дратівливості та стресу.
Норма сну залежить від віку вашої дитини. Малюки повинні спати від 11 до 14 годин на добу, дошкільнята – від 10 до 13 годин, а діти шкільного віку – від 9 до 11 годин на добу. Підлітки повинні спати не менше 8-10 годин щоночі. Переконайтеся, що ваші діти сплять за розкладом і розуміють важливість сну. Діти не застраховані від стресу, але ви можете допомогти впоратися з ним. Спробуйте ці прості поради, щоб побороти дитячий стрес усією сім’єю. Сімейна вечеря або вечір сімейного кіно може допомогти зняти стрес або запобігти стресу.
Будьте зразком для наслідування.
Дитина дивиться на вас як на зразок здорової поведінки. Робіть все можливе, щоб тримати свій власний стрес під контролем і управляти ним здоровим способом. Будьте уважні, які телевізійні програми, книги та ігри дивляться, читають і грають маленькі діти. Новинні передачі і жорстокі шоу або ігри можуть викликати страх і занепокоєння. Тримайте вашу дитини в курсі очікуваних змін, таких як робота або переїзд.
Вчіться слухати.
Слухайте свою дитину, не критикуючи її і не намагаючись вирішити проблему одразу. Замість цього працюйте зі своєю дитиною, щоб допомогти їй зрозуміти і вирішити те, що її засмучує. Створіть почуття власної гідності дитини. Використовуйте підтримку і прихильність. Використовуйте похвалу, а не покарання. Постарайтеся залучити вашу дитину в діяльність, в якій він може досягти успіху.
Надайте дитині можливість робити свій вибір самій і мати певний самоконтроль у своєму житті. Чим більше ваша дитина відчуває, що вона сама контролює ситуацію, тим краще буде його реакція на стрес. Розпізнайте ознаки невирішеного стресу у вашої дитини. Зверніться по допомогу чи пораду до лікаря, консультанта або терапевта, якщо ознаки стресу не зменшуються або не зникають.
Завдання та обов’язки батьків щодо фізичного виховання дітей у сім’ї
Фізичне виховання в сім’ї – це :
1. Раціональнеи харчування.
2. Правильний режим дня, гігієна тіла, повноцінний сон.
3. Дотримання рухового режиму.
4. Загартування організму, спільні прогулянки на свіжому повітрі.
5. Контроль за поставою дітей, за їхньою ходою.
6. Ранкова гігієнічна гімнастика.
Завдання батьків:
- Створення необхідних матеріально – технічних умов для занять фізкультурою вдома.
- Контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконання ранкової гімнастики.
- Особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров’я, іграх, розвагах, прогулянках.
- Організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання.
Обов’язки батьків:
- Визнати, що первинна відповідальність за добробут і фізичний розвиток дитини лежить на батьках.
- Вчити дітей особистим прикладом берегти своє здоров’я і працювати над вдосконаленням свого фізичного розвитку.
- Заохочувати дитину до систематичних занять фізичними вправами і поважати тих, хто веде здоровий спосіб життя.
- Знати і розуміти обов’язки та права дитини на заняттях з фізичної культури.
- Ознайомитись з навчальною програмою з фізичної культури.
- Дбати, щоб дитина мала спортивну форму, була доглянута і охайна на заняттях з фізичної культури, і заохочувати до цього самих дітей.
- Заохочувати дитину розвивати відповідні стандарти етикету і поведінки в побуті та на заняттях з фізичної культури.
- Володіти інформацією про стан та вади фізичного розвитку дитини та не перешкоджати роботі щодо їх усунення.
