Доведено, що фізичний розвиток дітей тісно пов’язаний з психічним. Завдяки рухам дитячий організм пристосовується до складних вимог життя, при цьому рухи стають цілеспрямованішими. Отже, свідомість втручається в стихію рухів. Кожен рух супроводжується відчуттями від м’язів, зв’язок, сухожиль, а чуття – це надбання психіки, яке забезпечується аналізаторами (зоровим, слуховим, нюховим, шкіряним, дотиковим та рухомим) діяльність аналізаторів і рухова діяльність становить нерозривну єдність.

Велике значення має зоровий аналізатор. Зір допомагає встановити момент початку руху: дитина бачить сигнал дорослого або виконання руху ним чи іншою дитиною. За допомогою зорового аналізатора сприймаються різні компоненти руху: його шлях, напрями і т.д. Зір полегшує рівновагу: порівнюючи розташування орієнтиру, дитина вносить поправки в положення свого тіла.

Органи слуху теж мають відповідальне завдання – бути опорою і посередником в організації мовного спілкування між дитиною і дорослим. За допомогою слуху дитина сприймає відомості про рух, вимоги до його виконання. Дитина також уловлює зміни сили голосу керівника, його емоційне забарвлення, музичний супровід. Через слух сприймаються звукові сигнали (удари в бубен, оплески, тощо), якими регулюють початок, закінчення, темп руху. На виконання рухів впливає діяльність вестибулярного апарата, який сигналізує про положення тіла у просторі.

Подібно до зору, слуху, м’язи – не тільки виконавчий, а й чутливий орган. У м’язах, сухожиллях є спеціальні нервові закінчення, через які подаються сигнали в центральну нервову систему про різний ступінь скорочення або розтягування м’язів і зв’язок.

У процесі оволодіння рухами аналізатори взаємодіють по-різному. Так, у ранньому віці в процесі сприймання рухів спостерігається спільна дія зорового аналізатора з кінестетичним (руховим). З розвитком дитини починає переважати кінестетичний контроль, а роль зорового зменшується проте зовсім не зникає. У дошкільному періоді дитинства зміни у взаємодії аналізаторів спостерігають і на різних етапах оволодіння кожним рухом. Звичайно, виконання руху забезпечується діяльністю кількох аналізаторів. Вони утворюють комплексний аналізатор руху.

Рух є продуктом всієї діяльності кори головного мозку.

Організм сприймає відомості про стан чи зміну в навколишньому середовищі і на основі цих відомостей формується його біологічно-доцільна діяльність. Всі пізнавальні процеси особистості не відбуваються без рухів.

Сприйняття – це відображення в корі головного мозку предметів і явищ, що діють на аналізатори людини. І важливою складовою частиною діяльності сприйняття є рухи – рухи ока, що розглядає предмет, рухи руки, що маніпулює з предметом, тощо. Характерно, що сприйняття залежить не тільки від предмета, що сприймається, а й від особливостей людини, яка сприймає, станом її особистості. Так, у стані емоційного піднесення, радісного переживання в дитини сприйняття загострене. Прикрість «застеляє» очі і вуха дитини – вона нічого не бачить і не чує.

Все, що ми знаємо, вміємо є наслідком здатності мозку запам’ятовувати: зберігати в пам’яті образи, думки, почуття, рухи. Пам’ять має вибірковий характер – все, що пов’язане з життєвими інтересами – запам’ятовується краще, все те, що викликає яскраву емоційну реакцію (позитивну або негативну) – залишає глибокий слід у свідомості і запам’ятовується надовго.

Всім іншим видам пам’яті генетично передує рухова пам’ять. Вона проявляється вже на першому місяці життя дитини. Починаючи із засвоєння найпростіших рухів далі запам’ятовування і відтворення рухів прогресивно розширюється. Однак запам’ятовування і відтворення рухів та систем, і на цій основі вироблення і формування рухових навичок і звичок у кожної дитини відбувається по різному і залежить від вроджених, набутих фізичних особливостей організму, ступеня правильної виучки, вправ і тренувань. Ознакою доброї рухової пам’яті є фізична спритність, вправність в трудових операціях і інших видах практичної діяльності. На різних вікових етапах якісні особливості рухової пам’яті неоднорідні. З часом рухова пам’ять набуває свідомого характеру і пов’язується з іншими видами пам’яті (емоційною, образною, зорово-слуховою, словесно-логічною), та з процесами мислення, уяви, волі.

Мислення – це процес пізнання загальних суттєвих властивостей предметів та явищ, зв’язків і відношень, що існують між ними. В його основі лежать тимчасові нервові зв’язки двох видів: першосигнальні та другосигнальні. Першосигнальні безпосередньо пов’язані з нашими відчуттями, сприйняттями і уявленнями про навколишній світ, другосигнальні утворюються в корі головного мозку. За допомогою слів і відображають суттєві відношення. Мислення є результат процесу розвитку дитини, розвитку її пізнавальної діяльності. Стадія предметного мислення – це первісне мислення дитини безпосередньо пов’язане з маніпулюванням предметами, діями з ними. Завдяки опануванню мови дитина поступово переходить на більш високий ступінь відображення дійсності – ступінь мовного мислення.

Центральним психологічним новоутворенням дошкільного періоду є уява. Формується вона в усіх специфічних дитячих видах діяльності, особливо нерозривна з дитячою грою, живиться образами, відчуттями, переживаннями, які дитина отримує спілкуючись. Механізм уяви розкриває можливість самовираження ( яке здійснюється посередництвом рухів), живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Велике значення для розвитку уяви має зоровий досвід. Проявляється уява в наслідуванні, предметно-ігровій діяльності, фантазуванні. Дитина створює образи, уточнює, змінює їх. Уява тісно пов’язана з усіма проявами особистості: індивідуальними особливостями сприйняття і мислення, з її інтересами і здібностями, з своєрідністю її емоцій та почуттів, вольових якостей.

Існує глибокий зв’язок і рухової діяльності з емоційно-вольовою сферою дитини. Яскраві емоції звичайно спостерігаються у рухливої дитини. Позитивні емоції підвищують працездатність, негативні – знижують.

Формування починається з опанування дитиною довільних рухів та маніпуляцій з іграшками та іншими предметами, які пов’язані з подоланнями утруднення або не становлять безпосереднього інтересу, але диктуються необхідністю. Тобто починає формуватися тоді, коли дитині вперше доводиться робити те, чого не хочеться, а те, що треба. У дошкільників воля розвивається під час найпростіших трудових доручень, коли вони роблять щось для себе, для інших, долаючи певні перешкоди, а також в колективних іграх, коли доводиться підкорятися колективу, правилам гри , стримувати безпосереднє пробудження до ігрової дії. Вирішальне значення у вихованні волі має керівництво дорослих, їх особистий приклад. Немала роль у вихованні волі належить фізкультурі, спорту і правильному режимові – вони зміцнюють організм, навчають керувати своїм тілом, рухам, поведінкою.

У дошкільному віці зв’язок між фізичним і психічним розвитком тісніший і міцніший, ніж у подальші періоди життя. Саме під час виконання рухових дій найбільш яскраво виявляється єдність фізичної і психічної діяльності дитини. Вправи зміцнюють дитину не тільки фізично, а й збагачують її досвід, є джерелами різноманітних відчуттів.