Розповідають, що українська колискова користується любов’ю у француженок. Вони ставлять платівки з нашими піснями, аби діти гарно спали…

Наша колискова — дуже лірична пісня. Вона містить не просто ритм заколисування, який властивий для жанру незалежно від того, який народ склав цю пісню. А ще народна колискова пісня уособлює собою національну душу як жіночну. Україна — це жіноча стихія, вона — неагресивна. Де ще є кращий образ колискової — ліричної, прекрасної пісні, — під який мати заколисує свою дитину? Звісно, це відчувають інші народи, які дуже люблять нашу пісню. До того, наші пісні мають дуже гарні мелодії. Мелодизм української пісні розвинутий, він стоїть на дуже чутливій ладовій основі. Якщо взяти російську пісню, вона стоїть на зовсім іншій ладовій основі — на натуральних ладах, де немає такого яскравого емоційного тяжіння до стійких ступенів. Цим ця пісня дуже приваблива. Там не просто мета, аби заколисати дитину, а через прекрасну мелодію вплинути на її душу.

Пісня знімає будь-які негативні стани, магічним чином заспокоює. Співайте своїм діткам колискові, тримаючи їх на руках біля серця і ви не втратите той сакральний зв’язок між матір’ю і дитиною, який існує і допомагає нам все життя.

Колисання дитини має надзвичайно важливе значення в перші роки її виховання. Колиска в українській родині мала символічне значення, її не викидали навіть тоді, коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Колиски робили зі “співучого дерева” — клена, ясена, калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими. В народі здавна помічено, що материнська пісня над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, нещасть та страху.

Колискових пісень співали немовлятам із перших днів їхньої появи на світ. Колискові пісні призначені тільки для одного слухача — дитини і виконуються одним співаком — матір’ю (іноді бабусею чи іншою близькою людиною).

В давнину дитина після народження була біля матері два дні, а на третій відбувалося ритуальне вкладання у колиску. Найдавнішим звичаєм було прийнято першого вкладати в колиску кота (як і першого впускати в нову хату). Вважалося, що кіт може наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Кота колисали в колисці, примовляючи: “Як на кота муркота — на дитину дрімота”. Потім кота випускали, а дитину клали в колиску й співали колискову.

Назва колискова пісня не є народною, — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо.

Кіт — один із найпопулярніших персонажів колискових пісень, який є і м’якеньким другом і вередливим розбишакою, що заважає спати:

Ой ти, коте, не гуди,

Спить дитина, не буди.

Цить, дитино, цить, не плач,

принесе киця калач.

Вже недалечко на мостику,

Несе калач на хвостику”.

Приспівом до багатьох колискових є протяжне “А-а, а-а-а” або “люлі-люлі, люлі-люлечки”. У ранньому віці немовля ще не розуміє слів пісні, але вже розуміє лагідну мамину мову, її ніжність, відчуває тепло й рідність. Із двох-трьох років дитина вже чудово усвідомлює, про що співається хоча б у такій пісні:

А ти, котик сірий,

Не ходи по сінях.

А ти, білуватий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти.

А ти, котик рудько,

Та витопи грубку.

А ти, котик чорний,

Та сідай у човник,

Лови рибки повен,

Щоб і няньці й мамці,

І бабусі старенькій,

І дитинці маленькій. А-а-а.

Крім того, дитина знайомиться із новими поняттями (рибка, човник), а також дізнається про забарвлення котів.

У колисанках іноді зберігаються найдавніші образи Богів сну Сонка і Дрімоти:

Пісня супроводжувала життя народу і окремої людини в усіх основних її діях від народження до смерті. Раніше люди, співаючи, себе згармонізовували у будь-якому стані.

Жінки-українки, повертаючись з поля, співали. Напевно, не просто так — пісня знімає втому…