

Колисання дитини має надзвичайно важливе значення в перші роки її виховання. Колиска в українській родині мала символічне значення, її не викидали навіть тоді, коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Колиски робили зі “співучого дерева” — клена, ясена, калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими. В народі здавна помічено, що материнська пісня над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, нещасть та страху.
Колискових пісень співали немовлятам із перших днів їхньої появи на світ. Колискові пісні призначені тільки для одного слухача — дитини і виконуються одним співаком — матір’ю (іноді бабусею чи іншою близькою людиною).
В давнину дитина після народження була біля матері два дні, а на третій відбувалося ритуальне вкладання у колиску. Найдавнішим звичаєм було прийнято першого вкладати в колиску кота (як і першого впускати в нову хату). Вважалося, що кіт може наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Кота колисали в колисці, примовляючи: “Як на кота муркота — на дитину дрімота”. Потім кота випускали, а дитину клали в колиску й співали колискову.
Назва колискова пісня не є народною, — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо.
Кіт — один із найпопулярніших персонажів колискових пісень, який є і м’якеньким другом і вередливим розбишакою, що заважає спати:
Ой ти, коте, не гуди,
Спить дитина, не буди.
Цить, дитино, цить, не плач,
принесе киця калач.
Вже недалечко на мостику,
Несе калач на хвостику”.
Приспівом до багатьох колискових є протяжне “А-а, а-а-а” або “люлі-люлі, люлі-люлечки”. У ранньому віці немовля ще не розуміє слів пісні, але вже розуміє лагідну мамину мову, її ніжність, відчуває тепло й рідність. Із двох-трьох років дитина вже чудово усвідомлює, про що співається хоча б у такій пісні:
А ти, котик сірий,
Не ходи по сінях.
А ти, білуватий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
А ти, котик рудько,
Та витопи грубку.
А ти, котик чорний,
Та сідай у човник,
Лови рибки повен,
Щоб і няньці й мамці,
І бабусі старенькій,
І дитинці маленькій. А-а-а.
Крім того, дитина знайомиться із новими поняттями (рибка, човник), а також дізнається про забарвлення котів.
У колисанках іноді зберігаються найдавніші образи Богів сну Сонка і Дрімоти:
Ходить Сонко по долині,
Мати кличе до дитини:
— Ой Соночку, соколочку,
Іди до нас в колисочку!
Іди до нас в колисочку.
Приспи нашу дитиночку!
Або:
Ой ходить Сон коло вікон,
А Дрімота коло плота,
Питається Сон Дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колисати.
Або:
…Налетіли гулі,
Сіли на колисці
В червонім намисті.
Стали думать і гадать,
Чим дитинку дарувать:
Чи Сонками, чи Дрімками,
Чи красними ягідками!
— Подаруймо Сонки-Дрімки.
Сонки-Дрімки в колисоньки,
А ростоньки у костоньки,
Добрий розум в головоньки.
Пісня супроводжувала життя народу і окремої людини в усіх основних її діях від народження до смерті. Раніше люди, співаючи, себе згармонізовували у будь-якому стані.
Жінки-українки, повертаючись з поля, співали. Напевно, не просто так — пісня знімає втому…
В музикотерапії є така порада: на два місяці підряд оточіть себе прекрасними мелодіями. Скористайтесь якісними фонограмами українських народних пісень караоке. Постійно співайте! Ввечері зі всією сім’єю, на прогулянці з дитиною, на святі з друзями, відчуєте, скільки енергії всі ви одержите тоді!
Українська народна пісня багата своєю емоційністю. Якщо людина не розкриває в собі ці гени, то вона буде обділена в цьому плані. Оцю національну особливість у собі вона просто не розкриє. Той потенціал, який є від народження, буде просто втрачений. Як клітини головного мозку, які поки що використовуються на 4-5 відсотків. А насправді їх в потенціалі набагато більше. Отож, коли ми виховуємо дітей в національному середовищі та ще й методично грамотно, відбувається культурний ренесанс нашої нації. У дітей закладається потреба співати. Якщо вона, ця потреба, не вихована до певного віку, дитина не зможе її набути в дорослому житті. А без мелосу свого народу можна просто загубитися в світі, не стати яскравою особистістю…
КОМПЛЕКС ВПРАВ ПРИ ПЛОСКОСТОПОСТІ
ВП сидячи на стільці. Ноги зігнуті в колінах, стопи паралельні одна до одної (разом чи на ширині ).
ВП: стоячи, стопи паралельно одна до одної на ширині ступні, руки на пояс.
б) почергово відривати від підлоги п’ятки.
б) почергово піднімати пальці лівої і правої ніг.
а) руки в сторони;
б) руки вверх;
в) руки вперед.
17.Ходьба:
– на носках;
– на зовнішньому склепінні стопи;
– на носках з напівзігнутими колінами;
– на носочках з високим підніманням колін;
– по ребристій дошці, по скошеній поверхні (вниз) по похилій площині (вверх, вниз).
Всі вправи повторюються 10-12 раз.

Не секрет, що мова людини розкриває багато про нього самому, будучи певним відображенням особистості. У сучасний століття комунікації необхідність красиво і правильно розмовляти стає буквально очевидною. Хороша чітка дикція може зробити людину успішною, а логопедичні дефекти – стати трагедією всього життя.
Раніше професії логопеда не існувало зовсім. Вважалося, що якщо людина має проблеми з мовленням, то це його індивідуальна особливість, яку не можна змінити.
Насправді ж заняття з гарним фахівцем можуть дати приголомшливий результат, повністю змінивши якість соціального життя.
Що робить логопед
Спеціаліст по дефектів мови працює переважно з дітьми: в дитячих садах, школах, а іноді і в спеціальних установах для учнів з вадами слуху та мови. Майже всі маленькі діти неправильно або нечітко вимовляють пару букв, однак це зазвичай проходить сама собою ще до першого походу в школу. У деяких же дефекти промови доводиться виправляти професійно.
На перший погляд здається, що в логопедії немає нічого складного, потрібно лише підбирати дітям відповідні завдання і стежити за їх виконанням. Але це не так. Хороший логопед повинен відмінно володіти теорією свого предмета, знати анатомію і фізіологію мовних органів, патофізіологію. Крім того, йому потрібно багато спеціальних навичок: вміння робити логопедичний масаж для розслаблення м’язів гортані, здатність «на собі» показати необхідні пацієнту руху, володіння величезним терпінням.
Набагато рідше, ніж діти, що приходять до логопеда і дорослі. Підхід до дорослому пацієнту знайти набагато складніше, тому логопеда часто доводиться стикатися з замкнутістю і недовірливістю пацієнта. Кремезному чоловікові або молодій дівчині психологічно непросто заявити про свою проблему фахівця.
Можна з упевненістю сказати, що логопед – це свого роду вчитель, від якого вимагається необмежену терпіння і розуміння. Він повинен вміти знаходити підхід до кожного, подавати вправи дітям у цікавій ігровій формі. Буває, що з моменту початку занять у логопеда до перших успіхів проходить кілька місяців або навіть років. Тому в логопедичній роботі надзвичайно важливе раннє обстеження і початок роботи над виправленням звуковимови.
В умовах воєнного стану підпали ще можуть підривати обороноздатність України. Замість того, щоб зосередити всі сили на захисті громадян та виконанні бойових завдань, рятувальники, військові та правоохоронці змушені боротися з вогнем. Для гасіння пожеж потрібна також протипожежна техніка, паливно-мастильні матеріали, обсяг і доступ до яких в умовах війни обмежений.
Що ж таке комп’ютерна залежність?
Комп’ютерна залежність — це патологічна тяга людини до роботи або проведення часу за комп’ютером. Це явище може привести до того, що підліток фокусуватиметься на віртуальному, а не реальному світі. Така залежність може дійти до того, що дитина починає ігнорувати потребу у їжі, туалеті, сні, фізичній активності і т.п. Навіть живе спілкування опиняється на маргінесі життя.
Підлітки – специфічна соціально-демографічна група. Активне фізичне, статеве, психічне та соціальне формування супроводжується збільшенням прагнення до самоствердження, самопізнання. Ці потреби задовольняються через різного роду комунікативні практики, які підліток самостійно реалізує. Дорослі менш контролюють його поведінку (не мають змоги, або не вважають за потрібне), часто пізно дізнаються про небезпечні форми прояву захоплень, зокрема, комп’ютерної залежності.
Головні ознаки початку залежності:
— небажання залишити роботу або гру на комп’ютері;
— роздратування через вимушені відволікання;
— нездатність або небажання спланувати заздалегідь кінець роботи або гри на комп’ютері;
— надмірні грошові витрати на постійне оновлення програмового забезпечення та пристроїв комп’ютера;
— забування про домашні справи, навчання, домовленості, зустрічі тощо упродовж роботи або гри на комп’ютері;
— нехтування власним здоров’ям, гігієною й сном на користь спілкування з комп’ютером;
— готовність задовольнятися нерегулярним, випадковим харчуванням, не залишаючи комп’ютера;
— відчуття емоційного піднесення під час роботи або гри на комп’ютері;
— зловживання кавою та іншими психостимуляторами;
— обговорення комп’ютерної тематики з усіма, хто хоча б трохи розуміється на цьому.
Найбільшу кількість часу за комп’ютером за власною оцінкою проводять діти віком від 13 до 15 років. Можливо, це пов’язано з тим, що їхню поведінку вже менше контролюють дорослі, а рівень самоконтролю ще дуже низький. Більш старша вікова група має більше навантаження, тому що потрібно здавати іспити, готуватися до складання тестів ЗНО. Вони, з одного боку, усвідомлюють шкідливі наслідки довготривалих комп’ютерних ігор, а з іншого – найбільш популярним для цього віку стає інтернет-спілкування з однолітками.
Багато хто може відповісти, що винна в усьому погана екологія або великі розумові навантаження не тільки в школі, а вже починаючи з сучасного дитячого садочка. Але мало хто замислюється над тим, що надмірна любов наших чад до технічного прогресу, зокрема, до комп‘ютерів, може мати дуже сумні для дитячого організму наслідки. Внаслідок відсутності необхідної для підтримання форми фізичної активності розвивається гіподинамія, захворювання очей (особливо – короткозорість), псується зір, бо в цей час людина рідше кліпає, внаслідок чого виникає сухість і подразнення очей. Під час кліпання виділяються сльози, які вимивають шкідливі речовини і очищують очі. А ще порушується постава, виникає деформація грудної клітки, зменшується амплітуда дихальних рухів. Також така людина не отримує достатньо кисню, оскільки проводить дуже багато часу в приміщенні. Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статистична електрика. Статистична електрика заряджає порошини й мікроорганізми, які “прилипають” до людини і підвищують небезпеку зараження.
У залежної людини можуть розвинутися проблеми у стосунках, агресивність. Ця залежність базується на прагненні особи отримати “відчуття віртуального світу”. У грі молодь втікає від дійсності у світ фантазій. Внаслідок цього залежний(-а) весь час прагне отримувати чергову “комп’ютерну дозу”. Коли ж можливості зануритися у комп’ютерний світ немає, то може наступити істерика (часто – у дітей).
Багато дорослих помічають, що їхні діти у захваті від сучасної техніки. Якщо нас, дорослих, спочатку розчулює любов малюків до досягнень прогресу, то незабаром батьки починають бити тривогу: діти готові добу безперервно проводити перед монітором. При цьому будь-які спроби батьків вимкнути комп‘ютер чи ноутбук супроводжується капризами і істериками малюка.
Звідки ж у малюків така непомірна пристрасть до комп‘ютерів? Нажаль, вона не вроджена, а набута. Причому з нашої подачі! Погодьтеся, дуже зручно втихомирити бешкетника, ввімкнувши йому мультик або запустивши цікаву гру: у домі настає бажана тиша та спокій! Так раз за разом, у вашого чада і розвивається комп‘ютерна залежність.
Підлітки зізнаються, що нерідко грають довше, ніж планували. А це часто негативно позначається на навчанні. Вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж, для гармонійного розвитку усіх ділянок дитячого мозку корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.
Оскільки дітям важко себе контролювати, вони можуть, майже не відриваючись, годинами грати в комп’ютерні ігри. У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри.
Результати цих досліджень вражають:
– у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;
– комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування, і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;
– у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.
А ще – ми, батьки, практично не розмовляємо зі своїми дітьми, використовуємо слова на зразок: «відійди», «молодець», «швидше», «не торкайся», «залиши мене у спокої!».
Чого ми очікуємо від своїх дітей: ввічливості, успішного навчання; щоб їх було видно, але не чутно?
Варто запам‘ятати, що діти потребують нашої постійної уваги. Вчитися бути батьками ніколи не пізно. Нові інформаційні технології — один із викликів глобалізації. Сподіваюся, ми, дорослі, дамо на цей виклик гідну відповідь!
Що ж робити батькам, які в силу своєї занятості допустили надлюбов малюка до яскравого монітора, чарівних кнопочок на клавіатурі?
Зрозуміло кожному дорослому – не вийде раз і назавжди відвадити малюка від бажання доторкнутися поглядом і руками до монітора і клавіатури. А ось істотно зменшити час проведення перед яскравим екраном – цілком посильне для батьків завдання. Головне – володіти нехитрими знаннями і застосовувати їх на практиці, чим зараз і займемося.
Отже, як переключити увагу дитини від комп‘ютера на навколишній світ?
Більше спільно проведеного часу разом, більше спілкування! У гонитві за матеріальними благами ми часто стаємо не уважними до близьких людей. А діти – зменшена копія дорослих, яким також необхідна ваша участь, підтримка, допомога, порада. Чи варто дивуватися, коли, не одержуючи підтримки, живого спілкування, дитина вирушає на його пошуки у віртуальний світ. А в підлітковому віці – особливо! Поки малюк вам довіряє – не йдіть від живого спілкування, цікавтесь його життям, мріями. І тоді, ставши підлітком, ваша дитина завжди буде пам‘ятати, що підтримку і допомогу треба шукати не десь у віртуальному світі, а у вас, шановні батьки! Будьте для своїх дітей взірцем здорового способу життя, надійним порадником у всіх життєвих питаннях. Повірте, для дитини неважливих питань не буває, бо вона пізнає цей світ через спілкування з вами. Завжди знайдіть трошки часу, аби поспілкуватися зі своєю дитиною. Тільки ви можете її правильно зрозуміти, бо це частинка вас.