Колисання дитини має надзвичайно важливе значення в перші роки її виховання. Колиска в українській родині мала символічне значення, її не викидали навіть тоді, коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Колиски робили зі “співучого дерева” — клена, ясена, калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими. В народі здавна помічено, що материнська пісня над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, нещасть та страху.
Колискових пісень співали немовлятам із перших днів їхньої появи на світ. Колискові пісні призначені тільки для одного слухача — дитини і виконуються одним співаком — матір’ю (іноді бабусею чи іншою близькою людиною).
В давнину дитина після народження була біля матері два дні, а на третій відбувалося ритуальне вкладання у колиску. Найдавнішим звичаєм було прийнято першого вкладати в колиску кота (як і першого впускати в нову хату). Вважалося, що кіт може наділяти дитину спокійною вдачею, приносити солодкий сон. Кота колисали в колисці, примовляючи: “Як на кота муркота — на дитину дрімота”. Потім кота випускали, а дитину клали в колиску й співали колискову.
Назва колискова пісня не є народною, — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо.
Кіт — один із найпопулярніших персонажів колискових пісень, який є і м’якеньким другом і вередливим розбишакою, що заважає спати:
Спить дитина, не буди.
Цить, дитино, цить, не плач,
принесе киця калач.
Вже недалечко на мостику,
Несе калач на хвостику”.
Приспівом до багатьох колискових є протяжне “А-а, а-а-а” або “люлі-люлі, люлі-люлечки”. У ранньому віці немовля ще не розуміє слів пісні, але вже розуміє лагідну мамину мову, її ніжність, відчуває тепло й рідність. Із двох-трьох років дитина вже чудово усвідомлює, про що співається хоча б у такій пісні:
А ти, котик сірий,
Не ходи по сінях.
А ти, білуватий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
А ти, котик рудько,
Та витопи грубку.
А ти, котик чорний,
Та сідай у човник,
Лови рибки повен,
Щоб і няньці й мамці,
І бабусі старенькій,
І дитинці маленькій. А-а-а.
Крім того, дитина знайомиться із новими поняттями (рибка, човник), а також дізнається про забарвлення котів.
У колисанках іноді зберігаються найдавніші образи Богів сну Сонка і Дрімоти:
Мати кличе до дитини:
— Ой Соночку, соколочку,
Іди до нас в колисочку!
Іди до нас в колисочку.
Приспи нашу дитиночку!
Або:
Ой ходить Сон коло вікон,
А Дрімота коло плота,
Питається Сон Дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колисати.
Або:
…Налетіли гулі,
Сіли на колисці
В червонім намисті.
Стали думать і гадать,
Чим дитинку дарувать:
Чи Сонками, чи Дрімками,
Чи красними ягідками!
— Подаруймо Сонки-Дрімки.
Сонки-Дрімки в колисоньки,
А ростоньки у костоньки,
Добрий розум в головоньки.