Сумській дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №3

Багато мам, які через війну поїхали за кордон або в інші міста, помічають зміни у поведінці своїх дітей. Здавалося б, що там уже нічого страшного не відбувається, немає сирен та вибухів. Але у малюків з’являються різні тривожні симптоми: заїкання, нетримання або запори, плаксивість, прилипливість, проблеми зі сном, з їжею, регрес у поведінці, нав’язливі звуки та рухи. Це реакція від пережитого стресу чи травми.

Загалом, поява тілесних симптомів – це непоганий знак. Психіка вийшла зі стану шоку та мобілізації. Почався наступний етап – коли в безпечному місці відбувається вже відреагування пережитого. Дітки переповнені тривогою всередині та її настільки багато, що тіло підключається та допомагає її випустити.

В ціх випадках батькам потрібно знайти шляхи для виходу цих емоцій, наситити дитину контактом із близькою людиною та показати, що вона у безпеці.

Поради к для батьків, які зіткнулися зі схожими реакціями дітей через війну:

1. Робіть масажі з проминаючими рухами і легким простукуванням. Додайте слова кохання та поцілунки – промовляйте “мої золоті ручки, мої солодкі ніжки, улюблений животик” тощо.
   Важливо: чим менше дитина – тим більше акцентуйтесь на роботі з тілом.
2. Ліпіть, малюйте, збирайте конструктор, сортуйте щось – що більше любить ваша дитина.
3. Якщо є дудочки, повітряні кульки, мильні бульки – дмухати. Якщо ні – грати в гру «видих – задуємо свічку (уявну чи реальну), вдих – нюхаємо якусь дуже приємну квітку). Можна також співати пісень.
4. Стрибати, бігати, тупотіти, танцювати, кричати.
5. Багато обіймати, брати на руки, качати, як маленьку дитинку.
6. Можна спорудити гніздечко, кокон з ковдр у ліжку і разом довго валятися, читати там книжки, якщо любить, або просто балакати.
7. Не уникати обговорення того, що сталося. Навпаки, простою доступною мовою поясніть, що трапилося, послухайте питання, почуття, спогади – все, що дитина хоче розповісти про це. Обов’язково на завершення розмови наголошувати на тому, що «ти зараз у безпеці», «мама з тобою поруч», «ми впоралися».
8. Мріяти про майбутнє після війни, про зустрічі з коханими.
9. Дбати, як про маленьку ляльку, грати в малюка. Якщо дитині подобається – сповивати навіть.
10. Добре, якщо малюк може плакати про щось зараз, хай навіть про якусь дрібницю. Будьте поруч, тримайте на ручках, не перемикайте увагу, а давайте вийти цим сльозам – вони цілющі.

Все робіть м’яко, не нав’язуючи, слідуючи за дитиною. Якщо відмовляється – пробуємо інше зі списку. Через час можна повернутися і спробувати знову.

Пам’ятайте також про свій психологічний стан. Врівноважений стан батьків – запорука зниження тривоги у дитини

РАННІЙ І ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Як реагує дитина:

• погано спить, бачить нічні жахіття, прокидається й плаче та/або кличе на допомогу;
• боїться темряви, тварин, самотності або незнайомих людей, хоча не мала таких страхів раніше;
• частіше кричить та/або плаче, стала примхливою;
• хоче висіти в мами/тата на шиї, тримати за руку, обійматися; боїться, коли втрачає батьків із поля зору;
• страждає від енурезу, закрепів;
• втрачає побутові навички — чекає поки її нагодують, або вдягнуть;
• порушується мовлення, починає заїкатися;
• порушується пам’ять
• втрачає апетит або, навпаки, має підвищений апетит;
• раптово стає незграбною, тремтить або має переляканий вираз обличчя;
• стає дезорієнтованою, бігає без мети.

Як можуть допомогти батьки:

• грайте або займайтеся з дитиною творчими видами діяльності й у такий спосіб допомагайте їй виплескувати негативні емоції;
• заспокоюйте дитину словами та діями — обіймайте, тримайте за руку та забезпечуйте фізичний контак і комфорт;
• приділяйте дитині більше уваги;
• допомагайте дитині прожити негативні емоції, якщо вона загубила улюблену іграшку або річ чи втратила близьку людину, домашнього улюбленця;
• намагайтеся забезпечити незмінний режим сну та харчування для дитини;
• дозволяйте дитині спати поруч із вами, якщо вона цього хоче.

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ та МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

Як реагує дитина:

• проявляє регресивну поведінку, смокче палець, вередує;
• впадає в істерики, плаче;
• надто чутливо реагує на звуки, яскраве світло;
• тримається поруч із батьками, хвилюється про свою безпеку;
• поводиться агресивно — вдома та інших місцях;
• змагається з братами й сестрами за увагу батьків;
• бачить нічні кошмари, боїться темряви;
• емоційно дистанціюється від однолітків;
• має знижену концентрацію уваги, пам’яті;
• страждає від головного болю та інших симптомів дитячої депресії;
• боїться поганої погоди, повторення воєнних подій;
• імітує травмівну ситуацію.

Як можуть допомогти батьки:

• будьте терплячі й толерантні;
• приділяйте дитині достатньо уваги;
• обіймайте, тримайте за руку, особливо якщо дитина просить про це;
• дайте дитині змогу погратися — у грі легше обговорити те, що відбувається та як вона почувається;
• тимчасово знизьте вимоги до дитини;
• створіть розпорядок дня для дитини, але не перевантажуйте її;
• розкажіть дитині, що робитимете, якщо знову повториться стресогенна подія.