Сумській дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №3

Перше – це навчити малюка розрізняти і називати свої почуття. Дитина повинна усвідомлювати, що вона відчуває в даний момент. Страх, образу, біль, злість або щось інше. Це допомагає знизити накал емоцій і зняти відчуття паніки. Вчіть дитину і вчіться цього самі. З незвички це не так-то просто.

Друга корисна навичка – це вміння висловлювати свої почуття. Тобто якщо злишся, потрібно сказати про це, можна потопати ногами, стиснути кулаки. Якщо прикро, можна заплакати. Коли страшно, можна за маму сховатися, взяти її за руку.

Третє непогане вміння – перемикатися на щось приємне. Якщо стресова ситуація затягнулася – знайдіть те, що може відволікти дитину. Це може бути гра, прогулянка в лісі, катання на атракціонах, якісь солодощі, спів. Разом з дитиною пошукайте такі відволікаючі моменти і активно використовуйте їх, коли потрібно переключитися.

Четверте – це вміння просити про допомогу. Якщо дитина не справляється сама зі стресовою ситуацією, дуже важливо, щоб вона вміла попросити кого-небудь про допомогу. Якщо вона загубилася в торговому центрі – може попросити когось із дорослих допомогти, якщо навалилося багато завдань в школі – можна підключити батьків, якщо просто дуже страшно йти до лікаря – прохання піти разом з нею дозволить відчувати підтримку і допомагає впоратися зі стресом.

П’ятий навик – здатність не зависати в емоціях, а спрямовувати енергію на дію. Як тільки виникла стресова ситуація, ви допомагаєте дитині усвідомити і висловити свої почуття. А потім разом з ним шукаєте шляхи виходу з цієї ситуації. Що нам потрібно зробити, щоб ця ситуація не була такою важкою? Виділяєте кілька кроків і починаєте втілювати.

Шосте – вміння розставляти пріоритети. Якщо стресова ситуація затягнулася і посилюється все новими і новими складнощами, то необхідно навчити дитину розставляти пріоритети. Якщо багато завдань в школі, плюс ще гуртки та секції, плюс сварка з найкращим другом, та ще й до бабусі обіцяв поїхати на вихідні, то стрес буде наростати як снігова куля. Вчимо дитину говорити: «Стоп!» А далі розставляти завдання за ступенем важливості і невідкладності. Тому що встигнути відразу все неможливо, і цей навик неодноразово стане в нагоді в дорослому житті.

Сьоме – програвати стресові ситуації заздалегідь. Якщо ви знаєте, що дитині доведеться зіткнутися зі стресом при поході до зубного, при адаптації в садку або школі. Такі ситуації добре б програвати заздалегідь. Разом з дитиною придумайте гру, в якій буде така ситуація, експериментуйте з варіантами поведінки, промовляйте почуття, які відчувають герої гри, запитаєте дитини, як можна допомогти героям впоратися з такою ситуацією. Все це зробить складну ситуацію не такою лякаючою, так як в грі дитина вже отримує навик подолання стресу в таких моментах.

Всі ці способи добре б опанувати і дорослим, так як складно навчити дитину тому, чого не вмієш сам. А мистецтво справлятися зі стресом додає нам впевненості в собі!

Як відомо, дітям дуже непросто справлятися зі своїми негативними почуттями, адже ті так і прагнуть прорватися назовні в формі криків і вересків. Звичайно, це не викликає схвалення у дорослих. Однак якщо емоції дуже сильні, то неправильно відразу вимагати від дітей спокійного аналізу і пошуку конструктивних рішень. Спочатку потрібно дати їм можливість трохи заспокоїтися, виплеснути негатив прийнятним способом. Так, якщо дитина обурена, схвильована, розлючена, словом, просто не в змозі говорити з вами спокійно, запропонуйте їй скористатися «мішечком криків». Домовтеся з дитиною, що поки у неї в руках цей мішечок, то вона може кричати і верещати в нього стільки, скільки їй необхідно. Але коли вона опустить чарівний мішечок, то буде розмовляти з оточуючими спокійним голосом, обговорюючи подію.

Примітка. Так званий «мішечок криків» ви можете виготовити з будь-якого тканинного мішечка, бажано пришити до нього завязочки, щоб мати можливість «закрити» всі «кричалки» на час спокійної розмови. Отриманий мішечок повинен зберігатися в певному місці і не використовуватися з іншою метою. Якщо під рукою не виявилося мішечка, то можна його переробити в «баночку криків» або навіть «каструлю криків», бажано з кришкою. Однак використовувати їх пізніше для мирних цілей, наприклад для приготування їжі, буде вкрай небажано.

 Щиро радійте кожному, навіть найменшому, успіху дитини.

 Хваліть конкретні вчинки дитини.

 Хваліть дитину на людях, а критикуйте наодинці. Хваліть за активність та ініціативність. Це розвиватиме впевненість дитини у собі та у власних силах.

 Пам’ятайте, що негативна оцінка – ворог інтересу й творчості.

 Ускладнюйте завдання поступово. Переходьте до наступного завдання лише за умови, що в дитини не виникло жодних труднощів під час виконання попереднього, простішого завдання.

 Створюйте ситуації успіху, аби дитина відчула себе «творцем обставин», повірила в те, що може самостійно досягти високих результатів. Це формуватиме у неї стійкість в боротьбі з життєвими труднощами та інтерес до навчання, розвиватиме почуття власної гідності.

 Виховуйте у дитини віру у власні сили, підбадьорюйте її, дайте зрозуміти, що завжди готові підтримати: «Добре зробив!», «Я впевнений, ти впораєшся!», «Молодець! Як гарно у тебе виходить. Твоя робота буде найліпшою!», «Ми тобою пишаємося!».

 Вірте в дитину. Оптимізм та віра батьків дають дитині почуття захищеності, підвищують її самооцінку, а страх чи сумніви – знижують.

 Обирайте різноманітні види діяльності, в яких дитина могла б реалізувати власний потенціал, проявити себе з ліпшої сторони.

 Виявляйте почуття щирої поваги й зацікавленості тим, що дитина робить самостійно.

 Пропонуйте свою допомогу лише тоді, коли бачите метання дитини, відчуваєте, що дитина потрапила в скрутне становище і не може розв’язати проблему.

 Навчайте дитину бути відповідальною за свої вчинки.

 Виховуйте наполегливість, цілеспрямованість, прагнення доводити справи до кінця.

Розвивайте комунікативні навички дитини, виховуйте доброзичливу, ввічливу й впевнену манеру спілкування.

Пам’ятайте, дитина – унікальна особистість. Цінуйте її індивідуальність, підтримуйте й розвивайте!

Не критикуйте способи та іграшки, якими батько грається з дитиною. Коли гра іде за власним бажанням, тоді учасники отримують від неї насолоду. А коли все іде через силу – виникає лише бажання швидше все закінчити. Тато повинен бути «живим», гра повинна йти від душі, він повинен бути включений, а якщо ви будете підказувати, то цього не буде. Ви можете внести свої корективи у випадку, якщо гра може зашкодити здоров’ю чи життю учасників і оточуючих людей.

 Краще, щоб у батька з дитиною був певний визначений час для ігор (наприклад, після роботи). Якщо є регулярність, то це вже переростає в традицію, що само собою закріплює частоту взаємодії тата з малечею.

 Добре, якщо в сім’ї є певні види взаємодії в яких приймає участь ЛИШЕ тато. Наприклад, політати, прогулянка з машиною, пограти в хованки. У дитини формується асоціація, про те, що тільки з татом відбувається дана гра. Це особливо актуально для мам маленьких діток – коли діти з мамою багато часу, «мамині діти», просять тільки її грати, а тата «бояться» і «забувають» за той час поки він на роботі. Бажано, щоб тато сам організував ці види ігор.

 Намагайтесь організувати гру так, щоб дитина гралася з татом, коли вона має гарний настрій. Якщо її щось турбує, бажано, щоб у цей час поряд була мама.

Залишайте дітей на тат, особливо, коли малюку не час спати. Мамі обов’язково потрібен час щоб розвіятись, а тато має прекрасну можливість попрактикуватись самостійно, а не під вашим пильним наглядом. Будьте впевнені, немає ситуацій, з якими б не впорався батько!

Хваліть тата за проявлену турботу і вміння встановлювати контакт з дитиною, знаходьте позитивні моменти, схожі риси і озвучуйте їх. Тоді в них з’явиться впевненість і бажання і надалі грати з дітьми. Крім того, хваліть тата в очах дитини. Наприклад, «Бачиш який тато молодець – може знайти вихід з будь-якої ситуації (щось там трапилося), полагодити будь-яку поломку (зламалася машинка) і т. д.».

 І на останок, мами, пам’ятайте, що на ігри з дитиною тато витрачає більше енергії, оскільки вони, зазвичай, активніші. Саме тому такі ігри досить короткотривалі і рідші, ніж ігри з мамами. Майте це на увазі і не змушуйте тат гратися з дітьми!

Батьки майбутнього першокласника, як це не дивно, також мають потребу у «підготовці до школи» .

Що треба розуміти? 

 Найочевидніше – із переходом вашого дошкільника до шкільного життя значно зміниться і його режим дня. Тому батькам бажано обміркувати заздалегідь, як це позначиться на кожному члені сім’ї. Необхідно вирішити, де і з ким буде перебувати дитина після школи.

 Батькам потрібно бути готовими до того, що у дитини можуть виникнути складнощі. Кожний з нас, батьків, в глибині душі сподівається, що його дитина буде успішним учнем, лідером. І перші ж невдачі, які, на жаль, бувають у всіх дітей, засмучують батьків. Проте, складнощі дитини не повинні стати предметом сімейних конфліктів та негативної критики дитини. Вирішуйте усі питання разом із дитиною та наголошуйте їй на тому, що все обов’язково вдасться і ви в неї вірите! За кожною невдачею завжди стоїть перемога!

 Із здобуттям дитиною нової соціальної ролі – ролі першокласника – у малюка з’являться нові права та обов’язки. Треба бути також готовими до того, що і оточуючі будуть ставитися до вашої дитини більш вимогливо. Тому усе це слід обговорити із дитиною, формуючи у неї відповідальність за свої вчинки та поведінку.

 Із початком навчального року фізичне та психологічне навантаження на дитину зросте і це може несприятливо позначитися на його самопочутті. Тому якщо ваша дитина має хронічні захворювання або проблеми зі здоров’ям, то працювати над їх усуненням і профілактикою здоров’я майбутнього першокласника краще заздалегідь.

 Із початком навчання дитині доведеться опановувати навички письма, а це потребує від неї чималих зусиль. Тому зверніть увагу на розвиток дрібної моторики малюка. Чим більше вона розвинена, тим навички письма будуть даватися простіше.

 Якщо ваша дитина відвідувала дитячий садок, то режим підйому та вкладання спати не буде для неї новим. Якщо ж ні, то батькам варто подбати заздалегідь про те, щоб ранній підйом не став для дитини додатковим стресогенним фактором. За кілька місяців до початку навчання починайте вкладати дитину спати в певний час. Звичайно, будити дитину влітку щодня о 7 ранку без необхідності занадто жорстоке випробування, але простежити за тим, о котрій годині ваша дитина прокидається і спробувати наблизити цей час до 8-9 години ранку можливо. Це значно полегшить життя із початком навчального року.

 Режим дня дитини зміниться і в другій половині дня – їй треба буде виділяти час для домашніх завдань. У першому класі офіційно домашніх завдань не задають, але вчитель, як правило, намагається поступово привчати дітей до цього.

 Важливо, щоб дитина не відчувала почуття невпевненості в незнайомій обстановці. Переконайтеся, що ваша дитина твердо знає напам’ять свої прізвище, ім’я, по-батькові та домашню адресу.

 На запитання «Чи хочеш до школи?» більшість дошкільників відповідають «Так!». Але інколи трапляється так, що вже після перших тижнів навчання у частини першокласників ця відповідь змінюється на «Ні!». Ваш дошкільник уявляє школу, як якийсь ідеальний образ, сформований на основі власних вражень від занять в садочку із вихователем, практичним психологом, на підготовчих заняттях, від перегляду мультфільмів та кінофільмів, розповідей дорослих і навіть мрій. Як дізнатися, чого дитина чекає від навчання у школі? Як зробити так, щоб його не чекало розчарування? Єдиний спосіб з’ясувати це – говорити із дитиною. Розкажіть про своє шкільне життя, про свій перший клас, поділіться із дитиною власними враженнями та спогадами. Розкажіть смішні історії зі свого шкільного минулого, розкажіть про своїх друзів-однокласників. Влаштуйте сімейний вечір спогадів із переглядом фотографій вашої шкільної пори. Задоволення і користь отримає не тільки ваш майбутній першокласник, але і ви самі.

 Успіхи і невдачі в навчанні багато в чому залежать від розвитку пам’яті та уваги дитини. На щастя, і пам’ять, і увага піддаються тренуванню. Коли мова йде про старших дошкільників, то найкращий спосіб розвитку їх пам’яті і вдосконалення уваги – спеціально організована дорослим гра. Для цього розроблено безліч ігор і вправ, якими батьки можуть користуватися, займаючись із своєю дитиною.

 Не позбавляйте дитину можливості зайвий раз помилуватися собою у дзеркалі з портфелем на спині. Дуже важливо, щоб дитина не тільки приміряла його, а ще й засвоїла простір портфеля – усі його відділення, кишеньки та застібки. Інакше перші 20 хвилин уроку будуть регулярно обертатися для неї пошуковою експедицією в портфельні надра. Дуже важливо також пояснити дитині, що портфель – це символ шкільного життя та для іграшок без дозволу дорослих вхід туди заборонений. Завжди існує небезпека, що іграшки будуть використані не тільки на перервах, але і під час уроку. А це загрожує неякісним засвоєнням навчального матеріалу та загостренням відносин із учителем.

 І найголовніше – будьте спокійними, терплячими і люблячими батьками у цей хвилюючий для всієї сім’ї час – час підготовки до школи. Успіхів!

 Вікові кризи – умовна назва перехідних етапів від одного вікового періоду до іншого (перехід від одного етапу психічного розвитку до іншого). Сутністю кожної вікової кризи є перебудова ставлення дитини до середовища, зміна її потреб та мотивів, які є рушіями поведінки.

Криза 3-річного віку – це перехід від раннього віку до дошкільного віку. Трирічна дитина переживає становлення маленької особистості, все частіше можна почути характерну фразу для цієї вікової кризи «Я – сам!». Психологи визначили декілька основних ознак, що сигналізують про наявність у дитини саме кризи трирічного віку.

 Упертість. У кризовий період – це одна з найяскравіших рис характеру. Дитина упирається з приводу та просто так. Головним її прагненням в цей період є досягнення необхідного, а не бажаного. Якщо мама покликала дитину їсти, вона буде твердити: «Не піду», навіть якщо їй хочеться їсти. Батьки, прагнучи виховати слухняну дитину, наказують її, тиснуть на малюка. Така поведінка – далеко не кращий вихід з цієї ситуації. Дитина, намагаючись реабілітувати себе, буде провокувати ще більше таких ситуацій, намагаючись показати своє «Я».

 Негативізм. Проявляється у прагненні малюка зробити все навпаки, навіть всупереч своїм бажанням. Іноді непослух дитини батьки сприймають як негативізм. Коли дитина не слухається батьків, вона діє так, як їй хочеться, задовольняючи своє бажання. При негативізмі вона йде наперекір навіть собі. Негативізм зазвичай з’являється лише з батьками та близькими людьми, чужих сторонніх людей дитина слухається, поводиться спокійно і поступливо.

 Норовливість. Дитина починає висловлювати всілякі протести не тільки проти своїх бажань і волі батьків, але й проти звичайних дії, і проти існуючого укладу. Протестує вона проти прийнятих правил, не погоджується їх виконувати (чистити зуби, митися).

 Свавілля. Це прагнення виконувати самостійно всі дії та операції, незважаючи на те, що у дитини не вистачить умінь або сил їх виконати.

 Знецінення. Це характеризується тим, що дитина, ще вчора висловлювала прихильність і любов до батьків, близьких людей, а сьогодні може грубити. Улюблені іграшки їй теж перестають подобатися, вона їх починає обзивати, а іноді кидати, розбивати, рвати.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і направлена в основному негативно. Дитина – це маленький руйнівник, який всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, він хоче, щоб його бажання виконували. Із дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

Як успішно подолати кризу 3-х років? 

 Звертаючись до дитини, формулюйте свої прохання не у вигляді твердження («Іди їсти»), а у вигляді питання («Ти їсти будеш?», «Ти їсти будеш зараз чи пізніше?», «Ти будеш їсти рисову кашку або гречану?» в залежності від відповіді, яку ви очікуєте почути).

 Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов’язково говоріть «Дякую», якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й покажете малюкові хороший приклад для наслідування.

 Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.

 Поступайтеся дитині в «дрібницях», максимально розширте її права, дозвольте їй робити помилки, не втручайтеся в дитячі справи, якщо малюк про це не просить. Але в тому, що стосується його здоров’я і безпеки, а також здоров’я та безпеки інших людей – будьте непохитні – НІ, без жодних винятків!

 Якщо малюк став чинити опір вашій пропозиції з почуття негативізму, просто зачекайте кілька хвилин. Йому потрібно трохи, щоб самому прийняти рішення.

 Якщо у дитини, не дивлячись на ваші зусилля, почалася істерика, спокійно перечекайте її, і тільки потім поясніть, як треба поводитися і чому. Але не чекайте, що малюк зрозуміє вас так, як вам би хотілося, навіть якщо вам здається, що ви все дуже докладно роз’яснили.

 Постарайтеся приділити максимум уваги трирічному малюкові, але не будьте нав’язливі.

Отже, рецепт від кризи трьох років дуже простий: терпіння, розуміння, творчі ігри і, звичайно ж, почуття гумору. Успіхів! 

Як позбутися тривоги та паніки за 1 хвилину за допомогою методики від американського психіатра.

Тривога забиває короткочасну пам’ять по колу думками, що повторюються, блокуючи здатність міркувати раціонально, пояснює психіатр з Університету Брауна Джадсон Брюер. Щоб перезавантажити мозок, потрібні уважність та концентрація. Щоб зупинити паніку, психіатр Джадсон Брюер пропонує виконати одну дихальну вправу.

Ось як він описує цю техніку.

Крок 1: торкніться вказівним пальцем до зовнішньої сторони мізинця іншої руки. На вдиху проведіть пальцем до кінчика мізинця, а на видиху – до основи пальця по внутрішній стороні.

Крок 2: на наступних вдиху та видиху зробіть те саме з безіменним пальцем.

Крок 3: потім із середнім пальцем.

Крок 4: тепер із вказівним та великим пальцями.

Крок 5: повторіть вправу від великого пальця назад до мізинця.

Брюєр пояснює, як працює вправа: «Коли ви навантажуєте свою оперативну пам’ять, ви можете забути, про що хвилюєтеся, навіть на кілька миттєвостей. Ви заспокоюєтеся, і якщо ці думки повернуться, вони вже не будуть такими інтенсивними, тому що вони не матимуть колишнього емоційного відтінку».

Важливо! Тілесні ранкові ігри для дітей (важливі в будь-який час – дітям і дорослим, але вранці саме зараз вони просто необхідні). Від нашої “тілесності” зараз буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням.

Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка,доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. – торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.

Ліпка – розминати тіло, як тісто, чи пластилін

Колобок – спочатку “засипати” муки – пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім,”налити” води – рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки – колобок “випікся”

Поцілунки – квадратный, трикутний, овальний – цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму

Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга “якого кольору поцілунок) – наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д

Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися

Обійманці – обійми мене, сильніше, ніж я

Кенгуру – дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає

Призначити дитину головною по рахунку обіймів

Діду – діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, попку, животик, ніжки..)…… нам – дорослий каже слова,торкається до якоїсь своєї частини тіла. Діти – називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу

Коврик – простукати себе, все тіло,мов коврик

Орангутан – стукати із криком Яяяя себе по грудній клітині, мов мавпа

Торкатися один одного “різними доторками” – як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком

Сніговик – “ліпимо” із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім “гріємо сонечком” – – а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється

Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу – і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає

Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це

Домик ТИ. Домик – це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками),криша – голівка. Ти в домику. (Можна покласти руку на серце)

Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп – (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.) . Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зломається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки – (а це твоя крона – красива, ніжна, соковита, сильна). Ти – дерево Життя.

Важливо пам’ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима – поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси. Торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом Наші доторки – не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають. Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів – ця гра для неї найтерапевтична.

Текст від @Світлана Ройз

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДИТИНІ

ЯКЩО ДИТИНА ПОВОДИТЬСЯ ТАК, НЕМОВ НЕ ВІДЧУВАЄ ЖОДНИХ ПОЧУТТІВ (РАДОСТІ ЧИ СМУТКУ).

Що з нею відбувається?

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

Як допомогти?

1) Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»2) Поясніть дитині й те, що сталося.Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом.

ДИТИНА ДУЖЕ ЧАСТО ПЛАЧЕ

Що з нею відбувається?

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

ДИТИНА ПОЧИНАЄ ПОВОДИТИСЬ НЕОБЕРЕЖНО, РОБИТЬ ЩОСЬ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНЕ

Що з нею відбувається?

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

Як допомогти?

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

ДИТИНА ЛЯКАЄТЬСЯ ЧОГОСЬ, ЧОГО НЕ БОЯЛАСЯ РАНІШЕ

Що з нею відбувається?

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі. Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

У ДИТИНИ ТРУДНОЩІ ЗІ СНОМ: СОН ПЕРЕРИВЧАСТИЙ, СНЯТЬСЯ КОШМАРИ, МАЛЮК БОЇТЬСЯ СПАТИ ОДИН

Що відбувається?

У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога. Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись.

Як допомогти?

Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

ГАРНА НОВИНАПсихіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Тримаємо стрій

Мені хотілося б написати сьогодні про те, як можна допомогти дитині, якщо вона переживає смерть улюбленої домашньої тварини. Зрозуміло, що ми як батьки завжди хочемо захистити дітей від важких переживань, але в житті часом відбуваються різні події, яких ми хотіли б уникнути. І смерть домашніх тварин, яких так полюбляють наші діти – одна з них … Коли відбувається втрата, хочеться з хороших спонукань скоріше купити дитині нового улюбленця або відволікти різними речами, розвагами. Але так влаштована психіка, що, щоб пережити втрату, потрібно її відреагувати. Прожити. Відпустити. Тільки давши висловити дитині горе і печаль, ми зможемо допомогти їй швидше впоратися з втратою. А відволікаючи і не даючи проявитися цим почуттям, ми залишаємо її з цими почуттями наодинці. Тому що смуток і біль в такій ситуації – природні й неминучі, тільки вони можуть або знаходитися глибоко всередині, або вийти назовні. І висловити їх важливо, так як невиражені почуття можуть перейти на тілесний рівень і спровокувати психосоматичні прояви і невротичні симптоми.

Звичайно, батькам буває складно мати справу зі сльозами і горем дитини, тому що це може пробуджувати в них самих дуже гіркі спогади, до яких боляче торкатися. Тоді батькам важливо знайти підтримку для себе і для дитини. Це може бути родич, який більш стійкий, або візит до психолога, який допоможе дитині впоратися з переживаннями.

У цій статті я розповім про те, що, як мені здається, може допомогти дитині або підлітку пережити смерть улюбленої істоти.

Дуже важливо дати дитині можливість поплакати, посумувати, можливо, позлитися на несправедливість того, що сталося. Висловити всі почуття, які тільки будуть виникати. Це може бути не тільки печаль, але і провина, безсилля, відчай, страх. Коли дитина або підліток буде плакати, не варто відразу переривати або намагатися втішити його, кажучи «ну вистачить плакати» або «зате наша кішка прожила довше інших кішок» або «у всіх тварини вмирають, ти знав, коли ми купували хом’яка, що вони живуть всього пару років ». Важливо дати йому простір і час, щоб він міг висловити те, що всередині відбувається. Достатньо бути поруч, якщо йому це допомагає – обіймати, давати попити води, гладити. Якщо дитина досить маленька і свої почуття сама назвати не може або не розбирається в них, можна допомагати їй, кажучи, що їй зараз дуже сумно, що її друг помер. Або вона, схоже, злиться на те, що ніколи не зможе побачити більше свою тваринку і знову грати з ним, як раніше … і так далі …

Добре, якщо є можливість поховати улюбленця. Тоді можна сказати померлій тварині щось на прощання, що хотілося б їй сказати: наприклад, «Я дуже любив тебе, і мені дуже сумно, що ми більше не побачимося. Я буду сумувати … »і так далі. Батьки можуть дати приклад дітям, кажучи щось подібне від себе. І пояснюючи, що навіть якщо тварина померла і нас не чує, у нас залишаються почуття до неї і важливо їх висловити. Ну або, якщо батьки не проти такого світогляду, можна сказати, що дехто вірить у переселення душ, в те, що душа тварини не вмирає і все чує … Тут, звичайно, на розсуд батьків. Але добре, якщо дитина зможе знайти і сказати прощальні слова своєму чотириногому другу.

Іноді тварини залишаються у ветеринарній клініці і бувають інші обставини, коли дитина не може попрощатися з улюбленцем до або після його смерті. Тоді може допомогти наступна техніка. Її можна зробити в будь-якому випадку. Підійде вона для дітей старше 5-6 років і підлітків до 14-15 років. Хоча, звичайно, все індивідуально і комусь вона не підійде, але спробувати можна.Попросіть дитину намалювати померлого улюбленця і розповісти про нього те, що вона хотіла б згадати про нього. Якісь приємні і смішні моменти. Що він любив їсти, як любив спати. Як з’явився в будинку, хто його обрав, купив, приніс. Як дитина спілкувався з ним і так далі. Все, що він захоче згадати і намалювати, підтримуємо. Якщо навіть дитина починає плакати і знову сумувати, це нормально. Підтримуємо, дихаємо глибоко самі і допомагаємо вирівняти дихання дитині, якщо емоції дуже сильні, кажучи, наприклад, “давай зараз разом вдихаємо глибоко і зробимо довгий видих, випустимо наш смуток. Ось так”. Обіймаємо, даємо час і слухаємо, все, як в пункті про горювання, якщо з’являються різні почуття.

Потім, після того, як дитина все намалювала, розповіла, що їй хотілося згадати, можна запитати, що б вона хотіла сказати своєму вихованцеві, якби знала, що той її почує? Якщо дитина постарше, можна попросити її написати це на малюнку. Можна допомагати дитині, кажучи те, що ви б хотіли сказати від себе. Це можуть бути слова про печаль, про подяку або прохання про прощення за щось …Потім можна запитати: «Як ти думаєш, що б відповіла тобі твоя тваринка, якби вона почула те, що ти їй сказала і вміла б говорити?» і теж дати дитині можливість це висловити.Далі можна запропонувати подумати, який подарунок вона хотіла б подарувати своєму вихованцеві, якби була така можливість. Подарунок на пам’ять. Можна пофантазувати або теж цей подарунок замалювати.І можна попросити дитину уявити, який би подарунок зробила б їй домашня тваринка у відповідь на пам’ять про себе? Можливо, це буде якась дрібниця, що залишилася після неї, дивлячись на яку, вона буде згадувати свого улюбленого пухнастого друга. Можливо, це буде якийсь найприємніший спогад про їх час, проведений разом, який тваринка залишить як подарунок і в хвилину, коли їй буде самотньо, дитина зможе його згадувати … Або, може, улюбленець хотів би подарувати їй маленьку іграшку, яка буде нагадувати дитині про нього. Якщо нічого не підходить, не страшно. Просто можна дати дитині можливість подумати про це, і якщо їй буде важливо спертися на якусь річ або фантазію, це може її підтримати.

Не потрібно думати, що відразу після виконання цієї вправи сльози висохнуть і тут же дитина потішиться і не згадуватиме про тваринку. Звичайно, на проживання втрати йде якийсь час. Це нормально, якщо дитина спочатку втішилася, а потім знову згадала і засмутилася. Важливо дати їй і собі час, не квапити. Будь-яка, навіть найсильніша емоція, будучи прожитою, трансформується в іншу, вщухає. Бідкання – теж процес, який поступово закінчується. Залишаються глибокі почуття любові, вдячності, іноді ми можемо сумувати за тими, кого вже немає поруч, але вже не будемо так поглинені горем. Переживання безвиході і смутку поступаються місцем надії, радості, навіть веселощам. Так відбувається завжди, навіть після дуже важких втрат, якщо у нас є підтримка і можливість висловити і прожити своє горе, спираючись на близьких.

Діти, незважаючи на свій юний вік, мають великі внутрішні ресурси і можуть пережити дуже багато, якщо у них є наша підтримка і опора на нас, дорослих.