Ми часто використовуємо свої переваги над дитиною, дозволяємо
собі кричати на своїх власних дітей, намагаючись їх напоумити і донести
до них “істинність буття”.
Звичайно, батьки теж люди. Напружена ситуація на роботі,
нездужання, а діти знову хуліганять і не слухаються. Усе це може бути
причиною крику на дитину. Але ж в більшості випадків спочатку ми
кричимо, а потім каємося і мучимося, розуміючи, що крик це не
найкращий спосіб виховання.
Так, безумовно, крик на дитину може мати вплив, так як немає нічого
гірше, ніж мама, яка репетує. Але чи потрібний вам такий послух? Коли
дитина приймає рішення не тому, що вона усвідомила його необхідність,
а лише б мама не кричала. Тому що в той час, поки ми кричимо і
намагаємося донести до дитини суть її помилки або неправильної
поведінки, в голові у неї лише одна думка: “Швидше б мама (тато)
перестала кричати”.
Коли батьки кричать, діти лякаються. Вони сприймають крик як
напад, тому або кидаються в бій (огризаються і кричать на нас), або
тікають, намагаючись фізично або емоційно піти подалі від крику.
У той же час будь-який дорослий може спокійно пояснити своїй
дитині її помилку, проступок, поговорити про те, що так більше не слід
робити і чому.
Уміння спокійно розмовляти з дитиною в будь-якій ситуації
підвищить вашу самооцінку, як мами чи батька. Та й сенс вашого
пояснення дійде до дитини набагато швидше, якщо він буде чути ваш
врівноважений, нехай і строгий голос.
А якщо Ви все ж таки не стрималися й накричали, а тепер Вас
переповнює відчуття провини, що слід зробити? Чесно пояснити
дитині (навіть найменшій крихітці), що Ви погарячкували і не змогли
стриматися. Попросити вибачення, до речі, також потрібно, особливо,
якщо ви розумієте, що були неправі.