“У дітей своє особливе вміння бачити, думати і відчувати, і немає нічого дурнішого, ніж намагатися підмінити у них це вміння нашим”, – Жан-Жак Руссо.

Дитинство – гарний час для багатьох дітей. Але для одних дітей воно веселе і кольорове, сповнене радості від маленьких досягнень, сповнене підтримки і взаєморозуміння, а для інших сучасний світ готує певні виклики ще змалку.

Війна калічить не лише тіла, але й душі. Так званий мутизм — коли дитина, яка раніше розмовляла, більше не здатна на це після психологічної травми, при тому що немає жодних тілесних перешкод до цього.

Селективний мутизм (елективний або вибірковий мутизм) – тривожний, емоційно обумовлений психічний розлад, що виражається в небажанні вступати у вербальне спілкування в певних ситуаціях. Найчастіше це соціальні ситуації, пов’язані з публічністю або великим скупченням людей: група дитячого садка, шкільний клас, гуртки. Дитина лякається, виглядає відчуженою або тривожною, коли до неї звертається незнайома або малознайома людина.

Серед різноманітних розладів дитячого віку, селективний мутизм займає особливе місце. Мутизм (лат. Mutus – німий, безмовний) – порушення, яке полягає у мовчанні і нездатності вступати в вербальний контакт з іншими людьми.

У літературі, присвяченій селективному мутизму, зустрічаються також терміни: «вибірковий мутизм», «селективний мутизм», «парциальний мутизм», «добровільний мутизм», «психогенний мутизм», «ситуаційно-обумовлений мутизм», «характерологічний мутизм», «мовна фобія », «німота при зберіганні слуху». Але загального поширення набули два терміни – «елективний мутизм» (прийнятий у МКБ-10 і DSM-III) і «селективний мутизм» (прийнятий у DSM-IV). Публікацією DSM-IV назву захворювання було змінено з “елективного мутизму” на “селективний”, оскільки, на думку американських фахівців, селективний мутизм являє собою аномальну поведінку, швидше селективно залежну від соціального контексту, ніж повністю добровільну (Dummit, Klein, 1997). Однак, перше повідомлення про три випадки виборчої німоти було зроблено ще в 1877 році німецьким лікарем А. Куссмаулем.

Як розпізнати селективний мутизм?

дитина не здатна розмовляти і вільно спілкуватися з людьми в будь-яких ситуаціях;

симптоми спостерігаються довше одного місяця, включаючи перший місяць у школі (зазвичай дитині потрібен час, аби звикнути до нового оточення);

при зміні ситуації дитина замовкає;

дитина чудово розуміє звернене до неї мовлення;

дитина дуже чутлива до світла, шуму та скупчень людей;

дитині важко утримувати зоровий контакт (дивитись комусь в очі);

як правило, дитина більше турбується про речі, ніж інші;

дитина може рухатись сковано і незграбно;

у деяких ситуаціях дитина ніби завмирає – перестає сміятися, плакати, кашляти;

дитина поводиться «невключеною» і не має бажання включитися в активність, яка підсилює тривогу;

дитина відмовляється виконувати вказівки батьків, тим самим здається неслухняною;

дитина уникає ситуацій, що провокують стрес і тривогу;

дитина скаржиться на біль в животі, чи головний біль;

дитина уникає погляду на інших;

дитина має трудність сказати «привіт», «до побачення», коли це є необхідно;

у дитини спостерігається соціальна тривога;

у дитини спостерігається сепараційна тривога (важко перебувати без батьків);

у дитини наявні логопедичні труднощі;

у дитини енурез.

Проте, можуть спостерігатись і позитивні прояви мутизму у дітей:

Всупереч поширеній думці, багато дослідників роблять ставку на нормально-високий або вище середнього рівня розвиток інтелекту у дітей із селективним мутизмом;

діти сприймають думки та емоції інших легше, ніж інші діти (співпереживання);

діти можуть мати велику силу концентрації та сприйняття;

деякі діти стають дуже інтуїтивними (пов’язано з емпатією), вони дуже зацікавлені;

діти часто добре розуміють, що правильно, неправильно та справедливо.

Причини виникнення

Загальної причини селективного мутизму не виявлено, останні дослідження показують багатофакторне походження.

1) Генетичні фактори

Селективний мутизм, як правило, є спадковим. Існує генетичний зв’язок між дітьми з мутизмом та тривожними батьками чи родичами.

2) Темперамент

Діти із селективним мутизмом частіше народжуються із слабким типом нервової системи, це означає, що навіть новонародженими ці діти швидше бояться і підозріло ставляться до нових ситуацій.

3) Фактори середовища

Діти, які перенесли важку психологічну або фізичну травму.

Поради батькам

Звернутися за допомогою якомога раніше.

Постарайтеся побудувати добрі стосунки між вами і вашою дитиною.

Проводьте час з дитиною. Часто цей час називають «спеціальним» – спільні забави, настільні ігри, лего, рухливі ігри, складання історій, обговорення важливих подій за день, обійми.

Створіть безпечне місце для висловлення емоцій. Приєднуйтесь до емоцій дитини, не забороняйте їх. Давайте дитині можливість висловлюватись, підтримуйте її в цьому.

Створіть ритуал прощання з дитиною, для того щоб попрощатися на ніч, коли дитина залишається без вас удома, чи йде в садочок/школу. Нехай це буде обов’язково якийсь спеціальний дотик чи обійми, спеціальні слова чи фрази, в яких дитина буде відчувати вашу любов і прийняття.

Чого робити не потрібно:

Підштовхувати дитину до мовлення – це тільки підсилює тривогу.

Ігнорувати проблему. Батьки можуть вважати свою дитину надто сором’язливою і оберігати її в цьому.

Звинувачувати свою дитину в маніпуляції. Дитина не робить цього навмисне. Ваша лють і розчарування може тільки нашкодити. Якщо дитина не робить цього (не розмовляє), – це означає, що вона немає навичок в цьому.

Поради педагогам

Не вважайте мовчання невихованістю, грубістю чи особистою неприязню чи неповагою.

Уникайте оцінок та критики щодо мовчання («ця дитина не розмовляє», «чи ти проковтнув язик?»). Це лише погіршить ситуацію.

Не ставте дитину у центр уваги.

Відносьтеся до неї так само, як і до інших дітей.

Не тисніть та не просіть розмовляти, а також не акцентуйте уваги на мовчанні. Зосередьтесь на позитивних та сильних якостях особистості.

Не карайте та не соромте за мовчання, не ставте ультиматумів та не обіцяйте винагороди за те, що дитина щось скаже.

Використовуйте альтернативні методи комунікації, такі як письмо чи малюнки. Деякі діти можуть спілкуватися через «посередника», яким може бути друг чи родич. Підтримуйте такі ініціативи та заохочуйте до такого спілкування.

Запропонуйте записати читання чи якесь інше повідомлення на диктофон. Перед тим, як прослухати, чи дати комусь прослухати, завжди запитайте дозволу в дитини.

Не виключайте дитину з соціальних заходів, але шукайте для неї спосіб брати в них участь.

Висловлюйте свою віру та впевненість, що дитина з селективним мутизмом колись таки зможе вербально спілкуватись.

Завжди давайте дитині можливість щось сказати без очікування, що вона це має обов’язково зробити, не використовуючи прямих запитань (наприклад: «Як мені цікаво, де ж ти був на вихідних!» замість «Скажи нам, де ти був на вихідних!»), давайте достатньо часу на можливу відповідь, не створюючи при цьому тиску. У разі, якщо дитина все ж не зможе нічого сказати, сприймати це спокійно, не надаючи великого значення, а не як провал. Підбадьорити припущенням, що можливо наступного разу дитині таки вдасться щось сказати. Для менших дітей доречно використовувати гру та гумор, щоб зменшити напругу.

Уникайте зорового контакту, коли очікуєте від дитини якоїсь відповіді.

Якщо ж дитина таки колись щось скаже, краще реагувати на це, як на щось цілком звичне, та не зосереджувати на цьому непомірну увагу.

Узгодивши з дитиною, що страждає на селективний мутизм, було б доречно провести пояснення для інших дітей, що беруть участь у групі чи в класі щодо складнощів, які має ця дитина, з закликом допомагати та підтримувати її.

Ця підтримка може включати наступне:

• Неприпустимість насмішок та злих коментарів щодо мовчання цієї дитини

• Уникати постійних питань та коментарів на кшталт «Чому ти не розмовляєш?», «Коли ти нарешті почнеш розмовляти?», «Він/вона не вміє розмовляти!», «Він/вона не розмовляє». Це створює напругу та ускладнює розлад. Більш доречними були б такі: «Йому/їй поки що важко розмовляти».

• Запрошувати приєднуватися до ігор чи інших занять, але не змушуючи при цьому розмовляти.

• Не реагувати занадто емоційно, якщо дитина з селективним мутизмом колись щось скаже («Він/вона балакає!!!»), а спокійно продовжувати заняття, ніби нічого дивного й не сталося.

• Запевніть інших дітей, що ця дитина вміє розмовляти і що коли вона почуватиметься готовою, то вона почне з ними розмовляти.

Обов’язково обговоріть ці питання з дитиною із розладом, перед тим, як проводити таку розмову з групою чи класом. Дайте дитині вибір бути при цьому відсутньою чи присутньою.

Тільки у разі, коли дитина спокійно та впевнено почувається та не відчуває тиску, можливе покращення ситуації та поява вербальної (чи хоча б невербальної, у разі її відсутності) комунікації.

Треба пам’ятати, що діти з селективним мутизмом не мають на меті мовчати і не роблять цього навмисно. Мовчання для них є способом впоратися з тривогою.